Не бачачи ii, вiн не то що не забував, але, навпаки, закрiплював у своiй пам'ятi кождий ii рух, кожде слово, кождий вiдтiнок ii голосу, кожду рисочку ii лиця. Вiн уже перестав критикувати правильнiсть тих рис, вiн чув, що вона перестае бути для нього предметом естетичного вподобання, а починае робитися чимсь таким необхiдним до життя, як сонце, як тепло, як повiтря. Вiн не згадував про неi нiкому в розмовi з товаришами, заховував ii образ у найскритiшiй глибинi своеi душi, боячись, щоб анi хтось iнший, анi вiн сам не доторкнувся ii не то цинiчним жартом, грубою фразою, але навiть жадним нечистим помислом (c) Iван Франко "Перехреснi стежки"

• 
• 
•