Жiнки не зникають вiдразу -
по краплi, по мiлiметру...
Потроху холонуть iх фрази,
i губляться десь фрагменти...

Спочатку в них гаснуть очi,
i бiльше не свiтять блиском,
Вони наче зорi ночi - далекi стають,
хоч i близько...

А далi зникає радiсть,
i смiху змовкає дзвiночок,
I все, що ще має вартiсть,
ховається в серця куточок...

Частiше мовчить, безмовно,
свiй погляд кудись вiдводить,
,,Щось трапилось?" - " Просто втома"...
Та з часом вона не проходить...

Жiнки не зникають вiдразу -
вони наче кава, холонуть,
Потроху прощають образи,
й сльозами, як осiнь мокнуть...

Така ж i смачна, й ароматна,
i вигляд чудовий має,
Та iнша, де дiти правду,
вже бiльше не зiгрiває...

I, начебто, жiнка та сама,
та з часом помiтно змiни,
Знай, просто ii не стало,
вже майже до половини...

Жiнки не зникають одразу...
По краплi, по мiлiметру...
Спочатку холонуть фрази...
А далi холоне серце...

Вiрш: Людмила Коротун

• 
• 
•