«... Кохання - це безмежна й прекрасна дурість. Вона затьмарює розум і дає волю серцю. Ти перестаєш сприймати речі просто. Кожна дрібниця несе для тебе прихований сенс та хворобливу радість. Кохання дає крила. Та коли ти піднімаєшся у небо, не розумієш, що вони підрізані, і вже не бачиш, з якою швидкістю летиш до землі, не думаєш про те, що тобі доведеться вчитися ходити з розтрощеними кістками. І не важливо, щасливе «святе» почуття чи ні, бо рано чи пізно все закінчується. Після п’янкого кохання завжди починається похмілля, так званий період даунізму. Ти ходиш сам не свій, дивишся на все і всіх з егоїзмом та легкою жорстокістю. Ти прагнеш закохатися ще в когось, бо це потрібно тобі, як наркотик. Твій розум втрачає сенс свого існування. Хтось витримує, знаходячи собі чергову дозу, все життя перевиховуючи випадкового нікчему в ідеал життя, а хтось ні. Як я...»

• 
• 
•