[B]ТРОЯНДА[/B]
Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю. На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих – завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима. Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.
Якось француженка спитала поета:
- Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?
- Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, – відповів той.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці.
Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її... І пішла, притискаючи троянду до грудей. Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці – мовчазна, нерухома, як і раніше.
- Чим вона жила всі ці дні? – спитала молода француженка.
- Трояндою, – відповів поет. (с) Бруно Ферреро

p.s.
Троянда не грає.
Троянда не має маски.
Троянда не має ролі.
Троянда не має – Вона Є
(c) Кость Москалець "Для троянди"

Троянда тут, вона просто ховається за шипами...
Такими колючими ...
Я досі шукаю троянду у собі....
Троянду, яку хочу подарувати Тобі ....
Проте вона безперечно тут ....
Троянда пахне трояндою ...

... ось і все ... все ... більше не буде слів ...

• 
• 
•