... неділя ... сонячна ... тепла ... сповнена спокою та маленької радості серця ...

... передивлялась щоденники людей ... бачу купу запитань ... що, не дивно, і до самої себе також?! ... для чого я їх читаю?! ... для чого тут пишу сама?! ...

[FONT=Courier][B]... "Люди дуже схожі на вікна... Одні зачинені, інші - відчинені ... В одних - прозоре скло, інші - на глухо зашторені... Одні назавжди розбиті, інші - відображають яскраве світло ... У всіх вікон є спільна ознака: вони дивляться один на одного або поперед себе... Мала кількість вікон дивиться в небо ..."[/B][/FONT]

... кожен з нас хотів би, щоб їхнє життя складало історію, гідну оповіді ... кожна людська істота має таку потребу, бажання твердо знати: моє життя немарне, в ньому є сенс!!! ...

... всі ми час від часу перечитуємо щоденники, щоб упізнати в чиїйсь історії, байдуже, дійсній чи вигаданій, щось безпосередньо дотичне до нашого внутрішнього життя, щоб позичити ці пізнавані «цеглинки» на розбудову свого власного життя до рівня історії, вартої переказу, — хай би тільки у власних очах ...

... час від часу задаю собі одне і теж запитання: "Що, Олю, не так?!", "Що ти знову сказала/написала/зробила не те?!" ...

[I][B]... Той хто не розуміє Вашого мовчання, ймовірно, не зрозуміє і Ваших слів ...[/B][/I]

• 
• 
•