Ти не дивуйсь, що в’януть квіти,
Як сонце дивиться на них,—
У кого ж стане сил стерпіти
Вогонь очей його палких?..
Ти не дивуйсь, що гаснуть зорі,
Як зійде ранок золотий,
Що хвилі ніжні і прозорі
Змивають берег кам’яний.
Ти не дивуйсь, що ніч п’яніє
І день тріпоче по весні,
Що бідне серце в грудях мліє,
Як вгледе щастя у ві сні.
Ти не дивуйсь, що я тобою
Став марить ночі й цілі дні,—
Бо ти є сонцем, і весною,
І сном, і хвилею мені.

(c) О. Олесь

• 
• 
•