На свято до мами


Петляю, мов тать,
між домами,
Знаходжу дорогу, як суть, -
Я нині зібрався до мами,
На серці волошки цвітуть.

Гуляє Дніпро під мостами,
Зоріє зоря світова...
Я їду сьогодні до мами,
І міст піді мною співа.

Сумні забуваються драми
І смуток втекти поспіша, -
В стремлінні до рідної мами
Моя оживає душа.

На трасі машини рядами
Несуться сюди і туди...
Мені ж на схід сонця - до мами,
Як завжди було, як завжди.

За Дарницею, за борами
В автобуснім бачу вікні -
З ласкавістю тихою мами
З’являється сонце мені.

Колись те бувало: з братами -
Утрьох, як орли молоді, -
Злітались ми в хату до мами
Зігрітись в родиннім гнізді.

Самі вже ставали батьками,
Та мов до живої води
Тягло нас додому, до мами,
У край лепехи й лободи.

Брати мої часу морями
Спливли у човнах домовин...
До нашого двору, до мами,
Уже поспішаю один.

Біжать осокори рядами
Обабіч дороги в село,
А сонечко з ласкою мами
Дарує осіннє тепло.

Село задиміло димами -
Повсюди димлять димарі,
У хатах таких, як і в мами,
Пильнують вогонь матері.

Село задиміло димами -
Стовпи піднялися до хмар...
І тільки над хатою мами
Не дихає в небо димар.

Стою в самоті коло брами,
Шукаю очима в вікні
Лице незабутньої мами,
Що бачу так часто вві сні.

На ґаночку брязну ключами,
У двері зайду тихкома...
Повіяло смутком, бо мами
У маминій хаті нема.

Немає її й за полями -
Згубилися в росах сліди...
Я ж їхати буду до мами,
Як завжди було, як завжди.

В леваді верба під вітрами
У мене про неї пита...
І холодно в світі без мами,
Хоч сонце теплом огорта.

Немає її й за горами,
Та думка святиться одна:
Якщо поспішаю до мами,
То, певно, є в світі вона.
Петро Засенко

• 
• 
•