Казочка

Жила-була Квiтка. Звичайна квiтка - з нiжною душею, прекрасними очима та тендiтними пелюстками. Ну i звичайно вона кохала. Кохала безтями своє Сонце, звичайно ж більше за все на світі. Квітка не уявляла своє життя без нього, без його теплих обіймів, ніжних поцілунків та палаючої пристрасті. Коли вони були разом для неї все було ясно, як божий день.
Але іноді Сонце покидало її… Квітка закривала свої пелюстки і чекала. Світ ставав для неї темним і холодним. Мільйони чужих сонць своїм тьмяним світлом не могли зігріти душу. І коли вже було дуже нестерпно, Квітка тихо плакала, сльози діамантами скочувались по її пелюсткам і листочкам.
З`являлось Сонце. Воно бережно витирало Квітчині сльози, відігрівало її своїм гарячим серцем. В його обіймах Квітка розкривалась…

• 
• 
•