Настав час спати, і маленьке зайченя міцно схопило великого зайця за довго-довгі вуха. Він хотів точно знати, що великий заєць його слухає.
- Знаєш, як я тебе люблю?
- Звичайно, ні, маля. Звідки мені знати?..
- Я люблю тебе - от як! - і зайченя розкинуло лапки широко-широко.
Але у великого зайця лапки довші.
-А я тебе - от як.
"Ох, як широко", - подумало зайченя.
- Тоді я люблю тебе - от як! - і він потягнувся вгору щодуху.
- Я тебе - от як, - потягнувся за ним великий заяць.
"Ого, як високо, - подумало зайченя. - Мені б так!"
Тут зайченяті прийшла в голову відмінна думка: кувирк - встав на передні лапи, а задніми вгору по стовбуру!
- Я люблю тебе до самих кінчиків задніх лап!
- І я тебе - до самих кінчиків твоїх лап, - підхопив його великий заєць і підкинув вгору.
- Ну, тоді... тоді... Знаєш, як я тебе люблю?.. Ось так! - і зайченя заскакало-закувиркалося по галявині.
- А я тебе - ось так, - усміхнувся великий заєць, та так підстрибнув, що дістав вухами до гілок!
"Ось це стрибок! - подумало зайченя. - Якщо б я так умів!".
- Я люблю тебе вздовж, далеко-далеко по цій стежині, як від нас до самої річки!
- А я тебе - як через річку і заа-а-а-а-а-а-а-а ті горби.
"Як далеко!", - сонно подумало зайченя. Йому більше нічого не приходило в голову. Тут вгорі, над кущами, він побачив велике темне небо. Дальше (вище) неба нічого не буває!
- Я люблю тебе до самого місяця, - шепнуло зайченя, і очі його закрилися.
- Треба ж, як далеко... - Великий заєць поклав його на ліжко з листя. Потім ліг поруч, обхватив зайченя лапками і прошепотів йому в саме вухо:
- І я люблю тебе аж до місяця. До місяця ... і назад.
(с) Сем Макбратні

p.s. ... цікаво ... одне, що знаю точно, що ЛЮБЛЮ ... усіх, нехай по-різному, але ЛЮБЛЮ ... ЛЮБОВІ Вам, чистої, живої, справжньої, .... такої, яку Ви шукаєте, якої прагнете ...

• 
• 
•